АмаргазаврАмаргазавр — Зображення недоступне
Крейдяний період · 145–66 млн років тому

Амаргазавр

Значення назви«Ящір з каньйону Ла-Амарга»

Довжина9 м
Висота3,5 м
Вага4 т
Час існування
Ранньокрейдовий період
Живлення
Травоїдний
Уперше знайдений
1984
Місце знахідки
Аргентина

Амаргазавр — травоїдна тварина з розділу «Крейдяний період». Час існування: ранньокрейдовий період. Розміри: довжина 9 м, висота 3,5 м, вага 4 т. Перша знахідка — 1984 рік, Аргентина. Назва означає «Ящір з каньйону Ла-Амарга». Перемог у битвах на нашому сайті: 99 з 132.

Єдиний відомий скелет був виявлений у 1984 році і є практично повним, включаючи фрагмент черепа, що зробило Амаргазавра одним із найвідоміших зауроподів своєї епохи. Амаргазавр був вперше описаний в 1991 р. і містить єдиний відомий вид, Amargasaurus cazaui. Це була велика тварина, але маленька для зауроподу, що сягає від 9 до 10 метрів (від 30 до 33 футів) завдовжки.

Найбільш характерно те, що він мав два паралельні ряди високих шипів на шиї та спині, вищі, ніж у будь-якого іншого відомого зауроподу. За життя ці шипи, швидше за все, могли виступати з тіла у вигляді окремих структур, що підтримують ороговілу оболонку. Альтернативна гіпотеза, тепер менш популярна, постулює, що вони могли сформувати каркас, що підтримує шкіряне вітрило. Вони могли використовуватися для демонстрації, бою чи захисту.

Амаргазавр був виявлений в осадових породах у формуванні La Амарг, яка сходить до баррему та пізньої стадії ранньої крейди. Будучи травоїдним, він ділив місце існування, принаймні, з трьома іншими родами зауроподів, які могли використовувати різні джерела їжі, щоб знизити конкуренцію. Амаргазавр, ймовірно, харчувався на середній висоті, про що свідчить орієнтація його внутрішнього вуха та зчленування шийних хребців, які передбачають нормальне положення морди на 80 сантиметрах (31 дюйм) над землею та максимальну висоту 2,7 метра (8,9 футів). Всередині зауроподи, амаргазавр класифікується як член сімейства Dicraeosauridae, яке відрізняється від інших зауропод більш короткими шиями та меншими розмірами тіла.

Амаргазавр був невеликим для зауропода, розміром від 9 до 10 метрів (від 30 до 33 футів) завдовжки і вагою приблизно 2,9 тонни. Він наслідував типовий план тіла зауроподів з довгим хвостом і шиєю, маленькою головою і бочкоподібним тулубом, підтримуваним чотирма стовпчастими ногами. Шия Amargasaurus була коротшою, ніж у більшості інших зауроподів, що є загальною рисою Dicraeosauridae. При довжині 2,4 метра шия відповідала 136% довжини спинного хребта. Це можна порівняти з дикреозавром (123%), але більше, ніж із надзвичайно короткошою формою брахітрахелопану (75%). Шия складалася з тринадцяти шийних хребців, які були опістоцільні (опуклі спереду і порожнисті ззаду), що утворюють кулясті суглоби з сусідніми хребцями. Тулуб складався з дев'яти спинних і, ймовірно, п'яти крижових хребців, що зрослися. Передні дорсальні кістки були опістоцільні, тоді як інші спинні кістки були амфіплатиновими (плоськими з обох кінців). Надійні поперечні процеси (бічні виступи, що з'єднуються з ребрами) вказують на сильно розвинену грудну клітину. У спинних хребцях Amargasaurus та інших дикреозаврид були відсутні плевроцелі, глибокі бічні виїмки, характерні для інших зауропод.

І функція, і зовнішній вигляд надзвичайно подовжених та роздвоєних хребетних шпильок залишаються невловимими. Сальгадо і Бонапарт у 1991 році припустили, що шипи є зброєю захисту від хижаків, стверджуючи, що вони звужуються до кінчиків. Вони також могли служити для демонстрації, можливо, для залицяння або залякування суперників. Деякі згодом опубліковані реставрації життя показали подвійний ряд шипів, що підтримують два паралельні вітрила. Грегорі Полв 1994 р. вважав таку можливість малоймовірною, зазначивши, що шийні вітрила зменшили б згинання шиї і що шипи були круглими в поперечному перерізі, а не сплощеними, як у випадку з вітрильними тваринами. Натомість він виявив, що ця форма вказує на те, що шипи підтримують кератинову оболонку, яка за життя збільшила б довжину шипів. Шипи могли використовуватися для демонстрації або як зброя як проти хижаків, так і проти представників одного і того ж виду, оскільки тварина могла вказувати свої передні шипи вперед, згинаючи шию. Він також припустив, що шипи могли стукати разом, щоб зробити звук. Кератинові оболонки, що покривають шипи, також були показані в реставрації скелета 1999, опублікованій Сальгадо.

Джек Бейлі в 1997 році стверджував, що шипи нагадують шипи вітрильних пелікозаврів, таких як Діметродон. Згідно з цим автором, Амаргазавр міг також мати такий вітрило, який міг використовуватися для демонстрації. На відміну від пелікозаврів, нервові відростки амаргазавру роздвоєні, утворюючи подвійний ряд уздовж шиї та спини. Оскільки відстань між обома рядами становила всього від 3 до 7 см (від 1,2 до 2,8 дюйма), існування двох паралельних вітрил здається малоймовірним. Натомість Бейлі припустив, що шипи є каркасом, повністю покритий єдиною шкірою. Нервові відростки від передостаннього спинного хребця передніх хвостових хребців також були сильно подовжені, але відрізнялися за будовою, утворюючи єдиний ряд лопаткових виступів. За словами Бейлі, ці виступи нагадували виступи сучасних горбатих копитних, таких як бізон, що вказувало на наявність м'ясистого горба над стегнами. Бейлі запропонував аналогічні горби для інших динозаврів із сильно витягнутими нервовими шипами, таких як спинозавр та уранозавр.

За матеріалами Вікіпедії ·Стаття у Вікіпедії ·Текст доступний за ліцензією CC BY-SA 4.0

Битися з

Ще з цього розділу