ПахіцефалозаврПахіцефалозавр — Зображення недоступне
Крейдяний період · 145–66 млн років тому

Пахіцефалозавр

Значення назви«Тупоголова ящірка»

Довжина4,6 м
Висота2,3 м
Вага1 т
Час існування
Пізній крейдовий період
Живлення
Травоїдний
Уперше знайдений
1940
Місце знахідки
США

Пахіцефалозавр — травоїдна тварина з розділу «Крейдяний період». Час існування: пізній крейдовий період. Розміри: довжина 4,6 м, висота 2,3 м, вага 1 т. Перша знахідка — 1940 рік, США. Назва означає «Тупоголова ящірка». Перемог у битвах на нашому сайті: 65 з 132.

Пахіцефалозавр — рід птахотазових динозаврів, що населяв територію сучасної Північної Америки в пізній крейдовий період. Викопні рештки пахіцефалозаврів виявлені в США (Монтана, Південна Дакота і Вайомінг) і в Канаді (Альберта). Пахіцефалозавр був одним з останніх непташиних динозаврів і вимер під час крейда-палеогенового вимирання. Пересувався на задніх ногах, примітною ознакою самців був кістяний купол на голові, оточений шипами. Вірогідно, був всеїдним. Впродовж життя пахіцефалозаври відрощували купол і втрачали шипи, через що молоді особини раніше вважалися окремими видами — стігімолохом і дракорексом.

Пахіцефалозавр досягав завдовжки 4,5 метрів і важив близько 450 кілограмів, пересувався на двох ногах. Він мав досить коротку товсту шию, короткі передні лапи, довгі задні, і важкий негнучкий хвіст з окостенілими сухожиллями.

Пахіцефалозавр відомий кістяним куполом на голові завтовшки до 25 сантиметрів. Задня частина купола була облямована конічними кістяними виростами пористої структури; такі ж вирости покривали верх морди, що закінчувалася загостреним дзьобом. Пахіцефалозавр мав бінокулярний зір. Зуби були дрібні з ребристою поверхнею.

Упродовж життя пахіцефалозаври помітно змінювали морфологію. В молодих динозаврів шипи на голові були довші та нагадували роги, а купол був плоский. З віком купол зростав, а шипи вкорочувалися. Через це молодих пахіцефалозаврів раніше відносили до окремих видів — стігімолоха та дракорекса. Купол і шипи призначалися для шлюбних боїв між самцями. Попри товщину, купол мав пористу структуру, як і шипи, тому поєдинки напевне не були смертельними.

Будова зубів пахіцефалозаврів свідчить, що вони їли переважно насіння й плоди, а не листя. Також, динозавр міг харчуватися м'ясом. Найповніша викопна щелепа засвідчує, що в нього були пилкоподібні передні зуби, як у м'ясоїдних тероподів. Вірогідно, пахіцефалозаври їли дрібних ссавців і плазунів. Передбачається, що подібно раціону сучасних ведмедів, їхній раціон змінювався від сезону до сезону. Можливо, деякі окремо знайдені зуби, приписувані тероподам, насправді належали пахіцефалозаврам.

Викопні рештки, що належать пахіцефалозавру, можливо, були виявлені ще в 1850-х роках. Як вважав Дональд Бейрд, в 1859 або 1860 році Фердинанд Вандівер Гейден, ранній колекціонер скам'янілостей з північноамериканського заходу, відшукав фрагмент кістки в околицях витоку річки Міссурі, на території, пізніше відомій як формація Ланс в південно-східній Монтані. Цей зразок, що отримав згодом назву ANSP 8568, був описаний Джозефом Лейді в 1872 році як бляшка панцира, що належала плазунові або схожому на броненосця ссавцеві. Зразок був віднесений до нового роду Tylosteus. Через понад століття Бейрд ідентифікував кістку як частину черепа пахіцефалозавра з виростами. Назва буквально означала «товстоголовий ящер». Оскільки назва Tylosteus передувала назвою Pachycephalosaurus, згідно з Міжнародним кодексом зоологічної номенклатури усталилася перша назва. В 1985 році Бейрд домігся, щоб замість Tylosteus використовувалося назву Pachycephalosaurus. Роберт Салліван припустив у 2006 році, що ANSP 8568 більше нагадує відповідну кістку представника роду Dracorex, ніж Pachycephalosaurus. Однак подальші дослідження показали, що викопні рештки, приписані Dracorex, належать юним особинам пахіцефалозаврів.

У 1931 році Чарльз Гілмор виділив вид Pachycephalosaurus wyomingensis, у подальшому типовий і єдиний визнаний вид пахіцефалозаврів. Він ідентифікував знайдену частину черепа під номером USNM 12031 з формації Ланс в окрузі Найобрера, Вайомінг, з новим видом троодона Troodon wyomingensis. У той час палеонтологи вважали, що троодон, відомий тільки за зубами, нагадував стегоцераса, у якого були схожі зуби. В 1945 році Чарльз Штернберг встановив, що це все ж різні види. В 1943 році Барнум Браун і Еріх Марен Шлайк'ер на основі нових знахідок виділили рід Pachycephalosaurus, що містив два види: Pachycephalosaurus grangeri та Pachycephalosaurus reinheimeri. P. grangeri був заснований на зразку AMNH № 1696, майже повному черепі з формації Гелл-Крік в Екалака, округ Картер, Монтана. P. reinheimeri — на зразку DMNH 469, представленим куполом черепа та декількома асоційованими елементами з формації Ланс в окрузі Корсон, Південна Дакота. Вид Troodon wyomingensis вони віднесли до роду Pachycephalosaurus. Виділені ними два види з 1983 року вважаються молодшими синонімами P. wyomingensis.

Британський палеонтолог хребетних Пітер Гелтон і німецький палеонтолог Ганс-Дітер Зюс в 1983 році виділили рід Stygimoloch, названий за міфічною річкою Стікс та іменем страшного бога Молоха. Єдиний вид цього роду називався Stygimoloch spinifer — «стігімолох колючий». Вважалося, що Stygimoloch споріднений з Pachycephalosaurus, але характеризується скупченнями шипів на задній частині черепа, в яких довгий центральний ріг оточений 2-3 меншими рогами з кожного боку, а також високим вузьким куполом.

За матеріалами Вікіпедії ·Стаття у Вікіпедії ·Текст доступний за ліцензією CC BY-SA 4.0

Битися з

Ще з цього розділу