Гігантський оленьГігантський олень — Зображення недоступне
Льодовиковий період · Від 2,6 млн років тому

Гігантський олень

Довжина3,5 м
Висота2,1 м
Вага600 кг
Уперше знайдений
1695
Місце знахідки
Ірландія

Гігантський олень належить до розділу «Льодовиковий період». Розміри: довжина 3,5 м, висота 2,1 м, вага 600 кг. Перша знахідка — 1695 рік, Ірландія. Перемог у битвах на нашому сайті: 8 з 11.

Ірландський лось, також званий гігантським оленем або ірландським оленем, є вимерлим видом оленів з роду Megaloceros і є одним із найбільших оленів, які коли-небудь жили. Його ареал поширювався через Євразію в плейстоцені, від Ірландії до озера Байкал у Сибіру. Найновіші залишки виду були датовані вуглецем приблизно 7700 років тому в західній Росії.

Ірландський лось відомий завдяки великій кількості скелетних останків, які були знайдені в болотах Ірландії. Він не пов’язаний з жодним із живих видів, які зараз називаються лосями: Alces alces (європейський лось, відомий у Північній Америці як лось) або Cervus canadensis (північноамериканський лось або вапіті). З цієї причини в деяких публікаціях використовується назва «гігантський олень» замість «ірландський лось». Хоча одне дослідження показало, що ірландський лось був тісно пов’язаний із благородним оленем (Cervus elaphus), більшість інших філогенетичних аналізів підтверджують тезу про те, що їхніми найближчими живими родичами є лані (Dama).

Перші наукові описи останків тварини були зроблені ірландським лікарем Томасом Молінексом у 1695 році, який ідентифікував великі роги з Дардістауну, Дублін, які, очевидно, зазвичай викопували в Ірландії, як належали лосям (відомим як лось у Північній Америці), прийшовши до висновку, що колись його було багато на острові. Йоганн Фрідріх Блуменбах у своєму Handbuch der Naturgeschichte в 1799 році вперше офіційно назвав його Alce gigantea, причому Alce є варіантом Alces, латинської назви лося. Оригінальний опис Alce gigantea, зроблений Блюменбахом, містить досить мізерну інформацію про вид, уточнюючи лише те, що цей вид «викопного лося» походить з Ірландії та характеризується величезними розмірами тіла. За словами Блюменбаха, відстань між вершинами гігантських оленячих рогів може досягати 14 футів (приблизно 4,4 м). Ця особливість, згадана Блуменбахом, дозволила Роману Кройтору ідентифікувати типовий зразок гігантського оленя, який був зображений і описаний вперше в Лутіані Томасом Райтом. Голотип Megaloceros giganteus (Blumenbach, 1799) — це добре збережений чоловічий череп із надзвичайно великими рогами, знайдений в околицях Данліра (графство Лаут, Ірландія). Типовий зразок гігантського оленя зараз виставлений у замку Барміт, де Томас Райт вперше побачив і описав його.

Етимологія походить від грецького: μεγαλος megalos «великий» + κερας keras «ріг, пант». Тип і єдиний вид, названий в описі, як Megaloceros antiquorum, заснований на ірландських останках, тепер вважається належним до M. giganteus, що робить перший молодшим синонімом. Оригінальний опис був визнаний Адріаном Лістером у 1987 році неадекватним для таксономічного визначення. У 1828 році Брукс опублікував розширений список у формі каталогу для майбутнього аукціону, який містив латинську фразу «Cornibus deciduis palmatis» як опис останків. Публікація 1828 року була схвалена Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури (ICZN) у 1977 році як доступна публікація для основи зоологічної номенклатури. Адріан Лістер у 1987 році вирішив, що «фаза «Cornibus deciduis palmatis» є визначенням, достатнім згідно з Міжнародним кодексом зоологічної номенклатури (стаття 12) для перевірки Megalocerus». Оригінальний варіант написання Megalocerus ніколи не використовувався після його первинної публікації.

За матеріалами Вікіпедії ·Стаття у Вікіпедії ·Текст доступний за ліцензією CC BY-SA 4.0

Битися з

Ще з цього розділу