Лабідура хенкуліана — Зображення недоступнеЛабідура хенкуліана
Значення назви«Додо світу вухань»
- Час існування
- Пізній крейдовий період
- Уперше знайдений
- 1798
- Місце знахідки
- Острів Св. Єлени
Лабідура хенкуліана належить до розділу «Комахи мезозою». Час існування: пізній крейдовий період. Розміри: розмах крил 84 мм. Перша знахідка — 1798 рік, Острів Св. Єлени. Назва означає «Додо світу вухань».
Вуховертка Святої Єлени або гігантська вуховертка Святої Єлени (Labidura herculeana) — вимерлий вид дуже великої вуховертки, ендемічної для острова Святої Єлени в південній частині Атлантичного океану.
Виростаючи до 84 мм (3,3 дюйма) в довжину (включаючи щипці), вуховертка Святої Єлени була найбільшою вуховерткою у світі. Воно було блискуче-чорне з червонуватими ногами, короткими надкрилами й без задніх крил.
Вуховертка була ендеміком Святої Єлени, її можна було знайти на рівнині Хорс-Пойнт, Просперус-Бей-Плейн і в східній посушливій частині острова. Відомо, що він жив у рівнинних районах, у гумвуд лісах і колоніях морських птахів у скелястих місцях. Вуховертка заселяла глибокі нори, вилазячи тільки вночі після дощу. Дейв Кларк з Лондонського зоопарку сказав, що «самки виходять надзвичайно хорошими матерями». Гігантський одуд Святої Єлени, відомий за останками підкопаних, міг бути хижаком цієї вуховертки.
Вуховертка Святої Єлени була вперше виявлена датським ентомологом Йоханом Крістіаном Фабріціусом, який назвав її Labidura herculeana в 1798 році. Пізніше її сплутали з меншою та більш звичною береговою вуханькою Labidura riparia, яка була понижена до підвиду цього виду в 1904 році та отримала мало уваги з боку наук. Про нього майже забули, поки його не відкрили знову в 1962 році, коли два орнітологи, Дуглас Дорвард і Філіп Ешмол, знайшли кілька величезних сухих кліщів для хвоста під час пошуку пташиних кісток. Їх віддали зоологу Артуру Лаверіджу, який підтвердив, що вони належать величезній вуховертці. Останки були передані Ф. Е. Цойнеру, який назвав їх новим видом Labidura loveridgei.
У 1965 році ентомологи знайшли живі екземпляри в норах під валунами на рівнині Хорс-Пойнт. Хоча вони вважалися окремим видом L. loveridgei, після дослідження виявилося, що вони є такими ж, як L. herculeana, і це було відновлено як їхню офіційну наукову назву (L. loveridgei став молодшим синонімом). Інші пошуки, починаючи з 1960-х років, не змогли знайти вуховертку. Востаннє його нібито бачили живим у 1967 році.
4 січня 1982 року Філателістичне бюро Святої Єлени випустило пам'ятну марку із зображенням вуховертки, яка привернула увагу до її збереження. Навесні 1988 року Лондонський зоопарк розпочав пошукову роботу за участю двох осіб під назвою «Проект Геркулес», але вона не увінчалася успіхом. У квітні 1995 року було знайдено ще один екземпляр останків вуховертки. Було доведено, що вуховертки жили не лише в гумвудових лісах, але й у колоніях морських птахів до того, як морські птахи, що розмножувалися, були знищені завезеними хижаками.
У 2005 році Говард Мендел з Музею природної історії провів пошук разом з Філіпом і Міртл Ешмол, але безрезультатно.
Вуховертку не бачили живою з 1967 року, незважаючи на її пошуки в 1988, 1993, 2003 і 2005 роках. Можливо, вона вимерла через втрату середовища проживання, «через видалення майже всіх поверхневих каменів... ... для будівництва», оскільки а також хижацтво завезеними гризунами, богомолами та багатоніжками (Scolopendra morsitans). У 2014 році МСОП змінив свою оцінку L. herculeana в Червоному списку МСОП з «Критично зникаючий» на «Вимерлий».
За матеріалами Вікіпедії ·Стаття у Вікіпедії ·Текст доступний за ліцензією CC BY-SA 4.0




