Короткомордий ведмідь — Зображення недоступнеКороткомордий ведмідь
- Уперше знайдений
- 1854
- Місце знахідки
- США
Короткомордий ведмідь належить до розділу «Льодовиковий період». Розміри: довжина 3,4 м, висота 2 м, вага 1 т. Перша знахідка — 1854 рік, США. Перемог у битвах на нашому сайті: 7 з 11.
Tremarctinae або короткоморді ведмеді — це підродина Ursidae, яка включає одного живого представника, очкового ведмедя (Tremarctos ornatus) Південної Америки, і кілька вимерлих видів із чотирьох родів: флоридського очкового ведмедя (Tremarctos floridanus), північноамериканського гіганта. короткомордий ведмідь Arctodus (A. pristinus і A. simus), південноамериканський гігантський короткомордий ведмідь Arctotherium (включаючи A. angustidens, A. vetustum, A. bonariense, A. wingei і A. tarijense), а також Plionarctos (P. edensis і P. harroldorum), який вважається предком інших трьох родів. Серед них гігантські короткоморді ведмеді (Arctodus simus і Arctotherium angustidens), можливо, були найбільшими хижими тваринами Америки. Вважається, що група виникла на сході Північної Америки, а потім вторглася в Південну Америку в рамках Великої американської розв’язки. Більшість короткомордих ведмедів вимерли в кінці плейстоцену.
Tremarctinae походять від свого спільного предка, Plionarctos, у середньому гемпфіллі (найдавніший пізній міоцен, ~10 млн. років) Північної Америки; Пліонарктос востаннє зареєстровано на початку Бланкана (ранній пліоцен, ~3,3 млн років тому). Навколо межі міоцену та пліоцену (~5 млн. років) тремарктини разом з іншими урсидами зазнали вибухового випромінювання у різноманітності, оскільки домінувала рослинність C4 (трави) та відкриті середовища існування, світ зазнав значного падіння температури та посилення сезонності, а також фауністичний оборот, який знищив 60–70% усіх родів фауни Євразії та 70–80% родів Північної Америки. Відповідно, нещодавні генетичні дослідження показують, що середня дата розбіжності для Arctotherium, Arctodus і Tremarctos становила 4,8 млн років тому, а між Arctotherium і Tremarctos — 4,1 млн років. Цікаво, що всі три роди вперше зареєстровані в Бланкані (пліоцен) Північної Америки.
У ранньому плейстоцені короткоморді ведмеді почали більш активно заселятися як у Північній, так і в Південній Америці. Arctodus pristinus середнього розміру населяв широкий ареал на північноамериканському континенті, а Tremarctos floridanus — ендемік узбережжя Мексиканської затоки. Перші відомості про Arctotherium у Південній Америці відносяться до гігантського Arctotherium angustidens, можливо, найбільшого м’ясоїдного наземного ссавця в Аргентині приблизно 1 млн. років. Яка була еволюційна історія Arctotherium за попередні 1,5 мільйона років і їхня історія в Південній Америці, неясно. У середньому плейстоцені як Arctodus, так і Arctotherium поступилися місцем новим формам; Arctodus pristinus поступився місцем величезному Arctodus simus, який успадкував панконтинентальний ареал від Аляски до Мексики. Arctotherium angustidens, з іншого боку, був замінений серією менших видів середнього розміру - Arctotherium vetustum, потім незабаром після цього Arctotherium bonariense та Arctotherium tarijense. Хоча менший Arctotherium wingei відомий лише з пізнього плейстоцену, більш предкове положення виду в Arctotherium також вказує на походження в середньому плейстоцені. Arctotherium wingei був єдиним відомим видом Arctotherium, який в основному населяв ареал на північ від Південного конуса і знову захопив Центральну Америку.
Наприкінці плейстоцену Arctodus simus, Tremarctos floridanus, Arctotherium tarijense та Arctotherium wingei разом займали територію від Аляски до найпівденнішої Патагонії. Усі ці форми вимерли до кінця раннього голоцену. Приблизно в цей час Tremarctos ornatus, інакше відомий як очковий ведмідь, починає з’являтися в літописі скам’янілостей Південної Америки. Вчені припускають, що очковий ведмідь мігрував до Центральної та Південної Америки після вимирання Arctotherium wingei, якщо плейстоценові записи про Андський Arctotherium sp. не підтверджено як Tremarctos ornatus.
Остеологічні відмінності між тремарктиновими та ведмедевими ведмедями включають додатковий бічний загострення між тригонідом і талонідом на m1, передсестеріальну ямку на нижній щелепі та часто ентепікондилярний отвір на плечовій кістці тремарктинових ведмедів.
Здається, у Tremarctinae непропорційно коротші морди порівняно з більшістю сучасних ведмедів, що дало їм назву «коротколиці». Ця явна короткість є ілюзією, спричиненою глибокими мордами та короткими носовими кістками тремарктинових ведмедів у порівнянні з ведмедями-урсинами; У Tremarctinae було глибше, але не коротше обличчя, ніж у більшості живих ведмедів.
Тремарктини населяли широкий спектр ніш - від маленьких і переважно травоїдних ведмедів, що населяли більш лісисті середовища існування, такі як Arctotherium wingei і Tremarctos ornatus, до колосальних Arctotherium angustidens і Arctodus simus; рівнинні пристосовані всеїдні тварини зі схильністю до великої кількості м'яса. Хоча два гігантські види виглядають на перший погляд схожими, обидва види мали ключові, значні відмінності. У той час як Arctodus simus мав широкий ареал у Північній Америці протягом 800 000 років, Arctotherium angustidens, здається, обмежений Південним конусом, у відкритих рівнинних середовищах існування. Крім того, у той час як Arctodus simus варіював свій раціон від квазі-м’ясоїдності на Алясці до класичної всеїдності, Arctotherium angustidens мав однакові показники м’ясоїдності серед зразків, згідно із дослідженнями ізотопів.
За матеріалами Вікіпедії ·Стаття у Вікіпедії ·Текст доступний за ліцензією CC BY-SA 4.0






